reforef.ru 1
Зоологія


Підцарство Найпростіші, або Одноклітинні

Клітина найпростішого — це самостійний організм, якому властиві всі життєві функції: обмін речовин, подразливість, розмноження, пересування в просторі.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_168_fmt.jpeg
Усі найпростіші належать до еукаріот, їхні клітини мають оформлене ядро, в якому міститься генетичний матеріал. Від навколишнього середовища клітина відмежована клітинною мембраною, яка виконує бар’єрну та захисну функції. У цитоплазмі розрізняють два шари: ектоплазму (зовнішній) і ендоплазму (внутрішній). До органел, типових для еукаріотичних клітин, належать мітохондрії, ендоплазматичний ретикулум, рибосоми, апарат Гольджі, лізосоми, ядро. Поряд із ними в цитоплазмі найпростіших присутні специфічні органели — травні та скоротливі вакуолі, базальне тільце (у джгутикових), вічка.
Скоротлива вакуоля — це органела осморегуляції, що контролює надходження води в клітину. Вода накопичується в скоротливій вакуолі, а внаслідок її скорочення виливається назовні крізь пору. Інші функції скоротливої вакуолі: виділення — разом із водою назовні виводяться продукти обміну речовин; дихання — з водою надходить розчинений кисень. Травна вакуоля виконує функцію травлення. У її порожнину виділяються ферменти, перетравлюють поглинені частинки їжі (органічні залишки, бактерії та ін.).
Як і всім живим організмам, найпростішим притаманна подразливість — здатність реагувати на різні зміни навколишнього середовища. Подразливість одноклітинних носить характер таксису. Розрізняють позитивні таксиси — рух до джерела подразнення, і негативні — уникнення дії подразника.

За типом живлення найпростіші можуть бути фототрофами і гетеротрофами. Деякі одноклітинні, наприклад евглена зелена, в умовах яскравого освітлення поводяться як фототрофи, а в темряві, за наявності органічних речовин, переходять на гетеротрофний тип живлення. Серед найпростіших зустрічаються вільноживучі (прикріплені, вільноплаваючі) і паразитичні форми. Вільноплаваючі здатні до активного руху, який забезпечується мінливими виростами клітини — псевдоподіями, (амеби, радіолярії), джгутиками (хламідомонада, трипаносома), війками (інфузорії). Багато з найпростіших утворюють колонії (вольвокс). Деякі одноклітинні пристосувалися до паразитичного способу життя (дизентерійна амеба, малярійний плазмодій).

Найпростіші поширені повсюдно. Вони освоїли прісні, морські води та ґрунт. Багато найпростіших, що живуть у Світовому океані, мають мінеральний скелет (форамініфери, радіолярії) з кальцій карбонату або силіцій оксиду. Після відмирання організмів ці скелети утворюють потужні донні поклади.
На сьогодні описано понад 30 тис. видів найпростіших. У підцарстві Найпростіші виділяють такі типи: Саркомастигофори, Саркодові, Споровики, Інфузорії.
Клас Саркодові. Клітина саркодових вкрита плазматичною мембраною, проте багато видів мають раковину. Органелами руху і захоплення їжі у представників класу є непостійні вирости цитоплазми — псевдоподії (несправжні ніжки). Основна маса саркодових — мешканці моря; у прісноводних форм є так звані скоротливі вакуолі, що забезпечують виведення з клітини надмірної кількості води. Живляться саркодові водоростями, бактеріями та іншими найпростішими. Розмножуються як нестатевим, так і статевим способом.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_167_fmt.jpeg
Амеба протей — типовий представник саркодових. Мешкає в прісних водоймищах. Зовні тіло амеби вкрите плазмалемою. Характерна особливість — відсутність постійної форми тіла; клітина утворює вирости — псевдоподії (несправжні ніжки), за допомогою яких амеба пересувається. В ендоплазмі розташовується травна вакуоля і численні поживні включення, скоротлива вакуоля, ядро й інші органели. Захоплення їжі здійснюється шляхом фагоцитозу: несправжні ніжки оточують поживну частку, після чого відбувається її поглинання й утворення травної вакуолі.
Клас Джгутикові. Орган руху — джгутики. Більшість джгутикових має постійну форму, проте деякі види зберігають здатність утворювати псевдоподії. Серед джгутикових є організми з автотрофним, гетеротрофним і змішаним типами живлення.

d:\вдш\06_bio\images\images4657images_166_fmt.jpeg

Евглена зелена — характерний представник джгутикових. Значно поширена в прісноводних водоймах. Евглена має один джгутик. У передній частині клітини знаходиться яскраво-червоне вічко — стигма, що виконує функцію визначення джерела світла (евглена виявляє позитивний фототаксис). У цитоплазмі присутні зелені хлоропласти, що містять хлорофіл. Зовнішній шар цитоплазми утворює пелікулу.
Евглена здатна змінювати характер живлення й обміну речовин залежно від умов середовища: на світлі їй властивий автотрофний тип, у темряві — гетеротрофний.

Тип інфузорії

Понад 7 тис. видів інфузорій освоїли морські та прісні води, ґрунт, багато з яких пристосувалися до паразитизму.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_165_fmt.jpeg
Інфузорія туфелька — одержала свою назву через форму клітини. Характерна особливість — наявність безлічі війок по всій поверхні тіла. Війки знаходяться в безперервному русі, що забезпечує швидке переміщення інфузорії в просторі.
Ектоплазма інфузорії утворює декілька мембран, що надає найпростішому постійної форми тіла. На одному боці у туфельки є заглибина — рот (перистом), у якому розташовані довгі війки, що забезпечують надходження поживних речовин. Кожна з двох скоротливих вакуолей складається з центрального резервуару та декількох привідних канальців, якими в резервуар стікає надмірна кількість рідини. Під час його скорочення рідина виливається назовні. Травна вакуоля інфузорій рухається з потоком цитоплазми. Неперетравлені залишки їжі викидаються крізь порошицю, розташовану в певній ділянці тіла.

В інфузорії є два ядра, різні за формою і кількістю генетичного матеріалу. Велике ядро (макронуклеус) містить більше ДНК, характеризується високим рівнем транскрипції, що пов’язано з його участю в процесах синтезу білка. Мале ядро (мікронуклеус) бере участь у процесах розмноження.

Розмноження інфузорії може відбуватися як нестатевим способом (поділом), так і статевим. Зазвичай статевий процес чергується з декількома циклами нестатевого розмноження.

Підцарство Багатоклітинні

Еволюційні особливості будови: багатоклітинність, симетрія (радіальна), двостороння; диференціювання клітин за будовою і функціями; поява клітин, спеціалізованих для розмноження.

Тип губки

Губки — примітивні багатоклітинні тварини, ведуть прикріплений спосіб життя. Перші представники губок з’явилися в протерозойську еру. На сьогодні відомо понад 3 тис. видів губок. Губки поширені в прісних і солоних водах усіх кліматичних зон, представлені як поодинокими, так і колоніальними формами. Незважаючи на таку різноманітність, усі губки мають загальний план будови, що дозволяє об’єднати їх в один тип:
1) клітини тіла диференційовані та мають тенденцію до утворення тканин;
2) тіло складається з двох шарів клітин — ектодерми й ентодерми, між якими знаходиться драглиста речовина — мезоглея;
3) майже завжди є внутрішній скелет (вапняковий, кремнієвий), який виконує опорну функцію.

У багатьох губок тіло має вигляд келиха або мішечка, прикріпленого до субстрату (дна, каміння, черепашки). У верхній частині знаходиться отвір — гирло, через яке порожнина губки (атріальна порожнина) сполучається з навколишнім середовищем. Стінка тіла складається з двох шарів — екто- й ентодерми. В ектодермі знаходяться плоскі клітини, які утворюють покривний епітелій. Ентодерму складають клітини, наділені джгутиком, — хоаноцити. У мезоглею занурені: опорні клітини; клітини, що формують скелет; амебоцити, що мають псевдоподії, які беруть участь у травленні, здатні перетворюватися на інші види клітин; статеві клітини. Стінка тіла губки пронизана численними наскрізними порами, в яких знаходяться хоаноцити. Скелет складається з безлічі голок (спікул), що мають різноманітну форму й розміри. В утворенні скелета бере участь спонгін — речовина, що скріплює голки між собою.

Живлення, дихання і виділення здійснюються за допомогою безперервного потоку води крізь тіло. Завдяки ритмічній роботі джгутиків хоаноцитів вода нагнітається в пори, потрапляє в атріальну порожнину і крізь гирло виводиться назовні. Залишки відмерлих організмів і найпростіші, які містяться у воді, захоплюються хоаноцитами, передаються амебоцитам і розносяться ними по всьому тілу. Захоплення поживних частинок відбувається шляхом фагоцитозу; травлення у губок внутрішньоклітинне. Неперетравлені залишки викидаються в порожнину і виводяться назовні. Для дихання використовується розчинений у воді кисень, який поглинається всіма клітинами тіла. Вуглекислий газ також виводиться в розчиненому стані.
Розмножуються губки як статевим, так і нестатевим шляхом.
Головною причиною, яка перешкоджає масовому розповсюдженню губок, є відсутність відповідного субстрату. Більшість губок не може жити на мулистому дні, оскільки частинки мулу закупорюють пори, що призводить до загибелі тварини. Великий вплив на поширення мають солоність і рухливість води, температура.

Тип кишковопорожнинні

Кишковопорожнинні — примітивні багатоклітинні водні організми, що виникли в протерозойську еру. Відомо до 9 тис. видів, серед яких є вільноживучі, прикріплені та колоніальні форми. Усім представникам типу властиві такі особливості:
1) тіло складається з двох шарів — екто- й ентодерми, між якими є мезоглея;
2) в ектодермі знаходяться жалкі клітини, отрута яких паралізує жертву й відлякує ворогів;
3) тіло має променеву симетрію;
4) вперше з’являється нервова система;
5) намічається тенденція до порожнинного травлення, яке відбувається в гастральній (кишковій) порожнині.

Унікальною особливістю кишковопорожнинних є наявність жалких клітин. Кожна жалка клітина має капсулу, заповнену отрутою; у капсулу занурена згорнута жалка нитка. На поверхні клітини знаходиться чутлива волосина, у разі дотику до якої жалка нитка, рясно змочена отрутою, викидається назовні та встромлюється в тіло жертви. Отрута кишковопорожнинних має нервово-паралітичну дію.

У типі Кишковопорожнинні виділяють три класи: Гідроїдні, Сцифоїдні, Коралові поліпи.
Клас Гідроїдні. Гідра — це поліп, що має видовжену форму. На передньому кінці знаходиться ротовий отвір, оточений віночком із 5—12 щупалець, на задньому — підошва, за допомогою якої тварина прикріплюється до субстрату. Стінка тіла складається з екто- й ентодерми, а між ними знаходиться драглиста маса — мезоглея. Ектодерма утворена епітеліально-м’язовими клітинами, в яких розрізняють тіло (виконує покривну функцію) і довгий відросток. Відросток має м’язове волокно; сукупність відростків дає можливість щупальцям і тілу гідри стискатися у разі дії подразників. В ектодермі також знаходяться жалкі, нервові, статеві і недиференційовані клітини. Нервові клітини мають довгі відростки, які утворюють у сукупності нервове плетиво. Така нервова система називається дифузною. Ентодерма представлена двома типами клітин: епітеліально-м’язовими і залозистими. Перші, як і відповідні клітини ектодерми, мають відростки і також беруть участь у рухах гідри. Крім того, вони несуть 2—5 тонких джгутиків, спрямованих у кишкову порожнину, які виконують важливу роль у процесах живлення.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_164_fmt.jpeg
Гідра, як і інші кишковопорожнинні,— хижак; живиться дрібними водними тваринами, личинками комах, інфузоріями.
Гідри — малорухливі тварини; більшу частину часу проводять у прикріпленому стані. Пересуваються вони почергово прикріплюючись до поверхні то ротовим кінцем тіла, то підошвою.
Прісноводна гідра розмножується нестатевим (вегетативним) і статевим шляхом.

Клас Сцифоїдні. Тіло сцифоїдної медузи (купол) має форму парасольки або дзвона. У центрі нижнього боку купола знаходиться ротовий отвір, по краях — щупальця, рясно вкриті жалкими клітинами. Деякі щупальця медуз видозмінюються, сильно зменшуються в розмірах і несуть органи чуттів — вічка (світлочутливі органи) і статоцисти (органи рівноваги).

d:\вдш\06_bio\images\images4657images_163_fmt.jpeg
Нервова система сцифоїдних дифузного типу. У ділянці щупалець спостерігається концентрація нервових клітин.
Рот веде до великої гастральної порожнини, яка має чотири бічні вирости (радіальні канали), які часто відкриваються в замкнений кільцевий канал, що йде по периферії парасольки.
Медузи роздільностатеві. У життєвому циклі сцифоїдних спостерігається чергування поколінь — статевого і нестатевого.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_162_fmt.jpeg
Вільноживучі медузи являють собою статеве покоління, що розмножується тільки статевим шляхом з утворенням чоловічих і жіночих гамет. Унаслідок дроблення зиготи розвивається личинка. Личинка прикріплюється до субстрату; на її верхньому кінці утворюються ротовий отвір і віночок щупалець; вона перетворюється на поліп — безстатеве покоління. Поліпи сцифоїдних ведуть прикріплений спосіб життя і не утворюють колоній. Від поліпа починають відгалужуватися диски — маленькі медузи. Вони рухливі, активно живляться, ростуть і незабаром перетворюються на дорослих медуз.

Тип плоскі черви

Тип налічує понад 12 тис. видів, серед яких є як вільноживучі, так і паразитичні форми. Еволюційні особливості плоских червів:
1) виникнення мезодерми — джерела формування нових органів;
2) подальше диференціювання клітин, поява м’язової тканини, представленої окремими м’язовими волокнами;
3) білатеральна (двобічна) симетрія тіла;
4) формування систем органів: нервової, з концентрацією нервових клітин біля переднього краю тіла; травної, що включає передній і середній відділи; видільної, представленої протонефридіями; статевою, що складається із статевих залоз та їхніх придатків.

Тіло плоских червів являє собою шкірно-м’язовий мішок, що складається з шару епітеліальних клітин (покривний епітелій) і трьох шарів м’язів — кільцевого (зовнішнього), діагонального (проміжного) та поздовжнього (внутрішнього). Простір між органами заповнений особливою тканиною — паренхімою, утвореною з клітин з відростками.

Нервова система складається з нервового вузла на передній частині тіла та поздовжніх нервових стовбурів, що відходять від нього. Останні сполучені між собою поперечними перетинками. У багатьох видів є примітивні органи чуттів — очі та статоцисти.
Видільна система представлена протонефридіями — системою каналів, які пронизують усе тіло тварини та відкриваються назовні порами. Кінцевий відділ протонефридія утворений особливою клітиною з безліччю війок, ритмічний рух якої створює потік рідини каналами до пор.
Дихальна і кровоносна системи відсутні. Поглинання кисню і виділення вуглекислого газу відбувається по всій поверхні тіла. У плоских червів рівномірний розподіл поживних речовин по тілу шляхом дифузії неможливий, тому відсутність кровоносної системи компенсується безліччю розгалужених виростів кишки.
Травна і статева системи у різних представників мають украй різноманітну будову. Характерною особливістю всіх плоских червів є гермафродитизм.
Тип Плоскі черви включає класи: Війчасті черви, Сисуни, Стьожкові черви. Останні два класи представлені виключно паразитичними формами.
Клас Війчасті черви (або Турбелярії). Переважна більшість війчастих червів — вільноживучі види. Типовий представник класу — молочно-біла планарія, хижак, мешканець прісних вод.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_161_fmt.jpeg
У покривному епітелії планарій є два види клітин: війчасті і залозисті, які секретують слиз. Завдяки узгодженому рухові війок і слизовому чохлу планарії швидко пересуваються в товщі води. Слиз виконує також захисну функцію. Під епітелієм розташовані три шари м’язових волокон.

Планарія живиться дрібними молюсками, членистоногими. Ротовий отвір розміщений на черевному боці і веде до глотки, яка продовжується розгалуженим, сліпо замкненим кишечником. У просвіт кишки виділяються травні ферменти, проте велику роль виконує внутрішньоклітинне травлення. Неперетравлені залишки викидаються крізь рот. Розчинені продукти обміну виводяться каналами протонефридіїв.

Нервова система представлена нервовим вузлом і нервовими стовбурами. Є примітивні очі.
Турбелярії — гермафродити. Кожна особина має чоловічі (сім’яники) і жіночі (яєчники) статеві залози. Перші продукують сперматозоїди, а другі — яйцеклітини. Сперматозоїди однієї особини виходять крізь спеціальні вивідні протоки і за допомогою копулятивного органу потрапляють у жіночі статеві шляхи іншої особини, де запліднюють яйцеклітину. Деякі турбелярії здатні до нестатевого (вегетативного) розмноження, при якому тіло тварини розділяється на дві частини.
Клас Сисуни. Зберігаючи всі основні ознаки типу Плоскі черви, сисуни характеризуються специфічними особливостями, зумовленими паразитичним способом життя:
1) наявність спеціальних органів прикріплення (присосків, гачків);
2) тенденція до спрощення травної системи і здатність всмоктувати поживні речовини крізь покриви тіла;
3) відсутність війчастого епітелію;
4) високий рівень розвитку статевої системи та складні життєві цикли із зміною хазяїв.
Зовнішня будова (форма тіла) сисунів сплощена, листоподібна. Є два присоски — передній (ротовий), у глибині якого розташований рот, і задній (черевний). Покриви не несуть війок, шари м’язів добре розвинені.
Нервова система представлена нервовим ганглієм і поздовжніми нервовими стовбурами. Органи чуттів спрощені у зв’язку з паразитичним способом життя.
Рот веде до м’язистої глотки, яка виконує роль насоса під час ковтання їжі. Кишечник закінчується сліпо, але у великих форм має безліч виростів. У багатьох сисунів, добре пристосованих до паразитизму, травна система спрощується. Ці види здатні всмоктувати поживні речовини всією поверхнею тіла.

Більшість сисунів — гермафродити. Чоловіча статева система представлена двома сім’яниками, сім’явивідними протоками і копулятивним органом. Жіноча статева система складається з яєчника і складної системи каналів, якими виводиться яйцеклітина. Незважаючи на гермафродитизм, запліднення у більшості сисунів перехресне: чоловічі гамети однієї особини запліднюють яйцеклітину іншої, і навпаки.

Печінковий сисун паразитує в жовчних протоках печінки великої рогатої худоби і людини.
У циклі розвитку печінкового сисуна спостерігається зміна хазяїв. В остаточному хазяїні відбувається статеве розмноження, у проміжному — партеногенетичне.
Котячий сисун має схожий життєвий цикл; у нього два проміжні хазяї. Перший — молюск. Личинки, що залишають молюска, прикріплюються до другого проміжного хазяїна — риб (плотва, лящ). Поїдаючи рибу, кішки, собаки й інші рибоїдні ссавці заражуються паразитом. Людина може заразитися унаслідок вживання мороженої або недостатньо просоленої риби.
Особливістю паразитичних тварин є виняткова плодючість. Кожна особина може відкладати до декількох мільйонів яєць за день. Це пов’язано з дуже малою вірогідністю зустріти проміжного й остаточного хазяїна. Більшість яєць і личинок гинуть під дією несприятливих чинників середовища.
Клас Стьожкові черви. Тіло стьожкових червів стрічкоподібне, поділене на членики — від декількох члеників в ехінокока до декількох тисяч у бичачого ціп’яка. На передньому кінці тіла знаходиться голівка (сколекс), забезпечена органами прикріплення — присосками та гачечками. На голівці є безліч чутливих волосків — органів дотику.
Стьожкові черви повністю втратили травну систему. Вони всмоктують поживні речовини поверхнею тіла. Покриви тіла мають безліч виростів — ворсинок, що значно збільшує їхню поверхню та полегшує поглинання поживних речовин.
У кожному членику в більшості видів знаходяться чоловічі та жіночі статеві органи. Запліднення часто перехресне, але може бути і самозапліднення. У життєвому циклі відбувається зміна хазяїв.

Тип круглі черви, або нематоди

Тип налічує близько 20 тис. видів, вільноживучих і паразитичних, що включають морські, прісноводні та ґрунтові форми. Еволюційні особливості будови:
1) втрата паренхіми й поява первинної порожнини тіла — щілини між внутрішніми органами і стінкою тіла, заповненою рідиною;

2) диференціювання м’язової тканини на окремі тяжі поздовжніх м’язів;

3) поява задньої кишки, що відкривається назовні задньопрохідним (анальним) отвором.
Тіло нематод кругле в поперечному зрізі. Стінка тіла складається з еластичної та щільної кутикули, яка виділяється клітинами епітелію і м’язів. Уздовж тіла тягнуться чотири поздовжні м’язові тяжі.
Нервова система розвинена сильніше, ніж у плоских червів. Спостерігається концентрація нервових вузлів біля переднього кінця тіла й утворення так званого навкологлоткового нервового кільця. Від нього відходять поздовжні нервові стовбури, сполучені перетинками. У багатьох нематод розвинені органи дотику, хімічного чуття.
Травна система наскрізна і ділиться на три відділи: передню, задню і середню кишку. У деяких паразитичних нематод розвивається позакишкове травлення, за якого ферменти виводяться в зовнішнє середовище, а напіврідка харчова кашка поглинається за допомогою спеціально пристосованого ротового апарату.
Система виділення нематод двох типів: канали виділень, що тягнуться уздовж всього тіла, і особливі клітини, що виділяють розчинні продукти обміну на поверхню тіла.
Круглі черви роздільностатеві. Самці мають сім’яники, сім’явивідні протоки і копулятивний орган; самки — яєчники і яйцепроводи. Чоловічі гамети не мають джгутиків, пересуваються амебоїдними рухами, тому одержали назву спермії.
Людська аскарида паразитує в тонкому кишечнику людини. Довжина тіла самок досягає 40 см, самців — 25 см.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_160_fmt.jpeg

Запліднені яйця виводяться назовні з калом — для їх розвитку обов’язково потрібен кисень. На повітрі розвивається личинка, яка для подальшого розвитку повинна потрапити в організм людини. Зараження відбувається через їжу, на яку яйця паразита можуть бути занесені мухами, тарганами. У тонкому кишечнику людини личинки звільняються від оболонки яйця, проникають у кровоносну систему, по ній — у капіляри легень, далі — в альвеоли, бронхи, глотку. Потім повторно заковтуються і знову потрапляють у тонкий кишечник, де перетворюються на дорослих аскарид. Таким чином, у життєвому циклі аскариди, як і більшості нематод, є тільки один хазяїн.

Гострик паразитує в прямій кишці людини, головним чином у дітей. Він живиться вмістом кишки й бактеріальною флорою. Для дозрівання запліднених яєць необхідний кисень, тому самка ночами виповзає крізь анальний отвір назовні, відкладає яйця, що викликає свербіж у ділянці промежини. Яйця з личинками, що розвиваються в них, залишаються під нігтями дитини і легко потрапляють до рота, досягають товстого кишечника і перетворюються на дорослі особини.

Тип кільчасті черви, або кільчаки

Описано близько 8 тис. видів кільчастих червів, що відзначаються різноманітністю внутрішньої організації. У типі виділяють три класи: Багатощетинкові, Малощетинкові, П’явки. Еволюційні особливості будови:
1) поява вторинної порожнини тіла (целому), яка відрізняється від первинної тим, що має власну стінку, утворену епітелієм;
2) виникнення кровоносної системи;
3) організація нервової системи за типом черевного нервового ланцюжка;
4) поява нового типу системи виділення — метанефридіальної;
5) розчленовування тіла на сегменти (метамерія).
Сегментація тіла — основна ознака кільчастих червів. Метамерія виникає в процесі еволюції при подовженні тіла. Число сегментів різне — від 5—6 до 500—600.
У кільчастих червів формуються параподії — органи руху у вигляді виростів тіла кожного сегмента, з яких назовні направлені війки. Параподії добре розвинені у багатощетинкових, а у малощетинкових від них залишаються лише щетини; п’явки позбавлені навіть щетинок.
У багатьох представників типу (дощового черв’яка) дихальна система відсутня. Проте деякі багатощетинкові мають зябра — вирости шкірного покриву, розташовані на голові або параподіях.
Дощовий черв’як — характерний представник класу Малощетинкові.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_159_fmt.jpeg

У тілі дощового черв’яка виділяють голову і тулуб, який поділений на окремі кільця — сегменти. Кожен сегмент (за винятком першого) несе чотири пучки війок — органів руху. Стінка тіла складається з декількох шарів: 1) тонкої неклітинної кутикули, яка виділяється шкірою; 2) шкірного епітелію з одного шару клітин; 3) двох шарів мускулатури — зовнішнього кільцевого і внутрішнього поздовжнього; 4) епітелію, що обмежує целом.

Целом заповнений рідиною і розділений тонкими перегородками на окремі відсіки, які відповідають зовнішній сегментації.
Нервова система характеризується подальшою концентрацією нервових клітин біля переднього кінця тіла. Надглотковий нервовий вузол великий (його іноді називають головним мозком). Нижче розташований підглотковий вузол. Вузли сполучені двома тяжами, що охоплюють глотку з утворенням навкологлоткового нервового кільця. На черевному боці тіла утворюється єдиний нервовий стовбур — черевний нервовий ланцюжок, що починається від підглоткового нервового вузла. У кожному сегменті він утворює нервовий вузол, від якого відходять нерви. З органів чуття розвинений дотик.
Травний канал проходить уздовж усього тіла від ротового отвору до анального. Він підрозділяється на відділи: рот, глотку, стравохід, зоб, шлунок, середню і задню кишку.
Кровоносна система замкненого типу. Кров тече по спинній і черевній судинах, від яких у кожному сегменті відходять кільцеві судини меншого діаметру до внутрішніх органів і м’язів. У шкірі утворюється густа мережа капілярів. Серця немає; його роль виконує спинна судина, стінки якої здатні до ритмічних скорочень.
Дихання здійснюється всією поверхнею тіла. Кисень дифундує в капіляри шкіри і доставляється до органів.
Видільна система складається з метанефридіїв — по два в кожному сегменті. Метанефридій являє собою канал, що відкривається лійкою в целом, а протилежним боком — назовні. Він відрізняється від протонефридію багатоклітинністю.

Кільчасті черви — гермафродити. Чоловіча статева система представлена сім’яниками і сім’явивідними протоками (10—11-й сегменти), жіноча — яєчниками і яйцепроводами (13-й сегмент). Запліднення перехресне. На поясочку — залозистому потовщенні шкіри певних сегментів, виділяється слизовий кокон, що має форму барильця. Він містить яйцеклітини, які під час проходження кокона крізь сегменти з сім’яприймачами запліднюються сперматозоїдами. У дощового черв’яка розвиток прямий.

Багатощетинкові здатні до нестатевого (вегетативного) розмноження. Тіло черв’яка розпадається на декілька фрагментів, у кожного з яких розвиваються ті частини тіла, яких бракує. Це свідчить про високу здатність до регенерації.
Величезна кількість видів (в основному багатощетинкові) мешкає в морях і океанах, як тропічних, так і помірних, навіть полярних широт, у прибережних районах або біля дна; деякі пристосувалися до існування в солонуватих водоймищах. Малощетинкові нерідко зустрічаються в прісних водах (річках, озерах, болотах), проте більша частина видів заселила ґрунт.

Тип молюски

Тип включає понад 130 тис. видів, згрупованих у класи: Черевоногі, Двостулкові, Головоногі. Багато даних указує на спорідненість молюсків із стародавніми кільчастими або плоскими червами. Еволюційні особливості будови: поява дихальної системи; поява серця.
Тіло молюсків складається з голови, тулуба та ноги. Нога являє собою виріст черевної стінки тулуба і служить для пересування, ловлі здобичі, прикріплення, закопування в ґрунт. Характерна особливість молюсків — наявність черепашки. Із внутрішнього боку до черепашки прилягає шкірна складка — мантія. Простір між мантією і тілом називається мантійною порожниною. У порожнині знаходяться зябра, в неї відкриваються отвори органів виділення та анальний отвір.
Вторинна порожнина (целом) у більшості молюсків редукується і зберігається у дорослих форм лише у двох ділянках — перикарді та порожнині статевої залози.
Нервова система складається із сукупності нервових вузлів, розташованих в ділянці голови, у нозі та деяких ділянках тіла. Вузли зв’язані між собою нервовими стовбурами. Органи чуттів розвинені неоднаково у різних видів. Деякі молюски мають очі (наприклад, виноградний слимак), в інших основну роль виконують органи хімічного чуття, рівноваги.

Органи дихання у морських видів представлені зябрами, а у наземних і прісноводних — легенями (виноградний слимак, ставковик). Легені розташовані в мантійній порожнині й оповиті густою мережею капілярів.

Травна система починається ротовим отвором, який веде до м’язистої глотки. Для ротового апарату характерна наявність особливого органу — тертки (радули), забезпеченої хітиновими зубчиками. З її допомогою молюски зіскоблюють водорості з каміння, захоплюють здобич. У ротову порожнину відкриваються слинні залози. Далі йде стравохід, шлунок, у який відкривається протока травної залози («печінки»). Із шлунка бере початок кишечник, часто звитий. Анальний отвір відкривається в мантійну порожнину.
Кровоносна система незамкнена. У деяких ділянках тіла кров тече не по кровоносних судинах, а по порожнинах між внутрішніми органами. Серце складається зі шлуночка й одного або декількох передсердь. Серце розташоване в навколосерцевій сумці — перикарді, заповненій рідиною. У багатьох видів кров безбарвна, оскільки не має дихальних пігментів. У цьому випадку її називають гемолімфою. Гемолімфа виконує в основному транспортну функцію — переносить кисень і поживні речовини.
Видільна система представлена однією, рідше декількома нирками. Нирка — це канал, який одним кінцем сполучається з порожниною перикарду, а іншим відкривається в мантійну порожнину.
Багато молюсків — гермафродити, хоча деякі примітивні види роздільностатеві. У своєму розвитку молюски часто проходять стадію личинки, яка дуже схожа на таку у багатощетинкових червів. Ця стадія рухома і служить для розселення виду.
Клас Черевоногі, або Слимаки. Клас включає близько 85 тис. видів, розміром від декількох міліметрів до 7—15 см. У більшості видів черепашка закручена в спіраль і вкриває все тіло. У слимаків вона маленька і частково або повністю накрита виступаючою мантією. У деяких видів черепашка повністю редукується. Нога, як правило, розвинена добре і служить органом пересування. У багатьох слимаків задня частина ноги має рогову кришечку, яка щільно закриває устя, коли молюск ховається в черепашку.

Серед черевоногих є як роздільностатеві, так і види гермафродитів. Запліднення в більшості випадків внутрішнє. Розвиток може проходити з утворенням личинки або без неї.

Черевоногі пристосувалися до надзвичайно різноманітних умов існування. Вони заселили прибережні зони океанів, морів та їхні глибини (рапани), прісноводні водоймища (ставковики), частина видів пристосувалася до життя на суші (виноградний слимак, слимаки), заселивши навіть пустелі та вершини гір. У наземних форм захистом від несприятливих умов середовища (посухи, холоду) служить затягування отвору черепашки плівкою слизу, який твердне на повітрі. Органами дихання прісноводних і наземних видів є легені. Наземні молюски мають на голові дві пари щупалець (органи дотику); на кінцях однієї з них розташовані очі (виноградний слимак). У прісноводних форм очі знаходяться біля основи єдиної пари щупалець. Їжа черевоногих надзвичайно різноманітна: планктон, водні та наземні рослини, черви, ракоподібні, інші молюски.
Клас Двостулкові. Клас включає 20 тис. видів, більшість з яких мешкають у морях, і лише деякі заселили прісні води. Черепашка двостулкових складається з двох стулок, сполучених еластичною зв’язкою. Кожна стулка вкрита зсередини мантією. У разі небезпеки молюск закриває черепашку. Це здійснюється завдяки роботі м’язів-замикачів. Для підвищення сили скріплення стулок, на кожній з них часто є безліч зубчиків — замок. Голова і пов’язані з нею органи чуттів зредуковані. Відсутня також глотка, слинні залози, тертка.
У мантійній порожнині двостулкових розташовані зяброві листки, які постійно омиваються потоком води. Вода надходить у порожнину крізь трубкоподібний виріст мантії — дихальний сифон, а видаляється крізь вивідний сифон.
Циркуляція води всередині мантійної порожнини забезпечує молюсків не тільки киснем, але й їжею. Зважені у воді частинки (органічні залишки, планктон) завдяки роботі особливих війкових клітин прямують до ротового отвору і заковтуються. Непридатні для їжі частинки видаляються крізь вивідний сифон. Двостулкові профільтровують значні об’єми води — 5—10 л за годину (устриці, мідії).

Серед двостулкових є роздільностатеві види та гермафродити. Розвиток може включати личинкову стадію або відбуватися без неї.

Клас Головоногі. Описано понад 700 видів головоногих. Головоногі мають рудиментарну черепашку. Ротовий отвір оточений щупальцями (вісім у восьминогів, десять у каракатиць і кальмарів). На щупальцях у декілька рядів розташовані присоски. Голова велика.
Головний мозок головоногих вкритий зачатковою корою, зверху захищений хрящовим черепом. Орган зору — очі, акомодація досягається видаленням або наближенням кришталика до сітківки. Смакові рецептори розташовані на язиці та присосках щупалець. Органи рівноваги представлені статоцистами.
Кров має блакитний колір, що пов’язано з присутністю пігменту, який містить Купрум — гемоціаніну, який бере участь у транспорті кисню. У головоногих три серця: головне складається з передсердя і шлуночка й забезпечує рух крові по тілу, а інші два (зяброві серця) проштовхують її крізь зябра.
Рот невеликий, м’язиста глотка має роговий дзьоб. Головоногі — хижаки. Вони харчуються рибою, крабами, мушлями, нерідко зустрічається канібалізм.
Головоногі роздільностатеві. Запліднення внутрішнє: самець щупальцем переносить сперматозоїди в статевий отвір самки. Розвиток прямий, без личинкової стадії.
Рух здійснюється за принципом реактивного двигуна. Крізь мантійний отвір вода засмоктується в мантійну порожнину, а потім з силою виштовхується крізь вивідний сифон. При цьому молюск пересувається заднім кінцем тіла вперед. Деякі восьминоги можуть «ходити» по дну, спираючись на щупальця.

Тип членистоногі

На сьогодні описано понад 1 млн видів членистоногих, згрупованих у класи: Ракоподібні, Павукоподібні, Комахи. Еволюційні особливості будови:
1) поява досконалих органів пересування — кінцівок;
2) виникнення поперечносмугастої мускулатури;
3) розвиток міцного зовнішнього скелета;
4) високий рівень розвитку дихальної системи.

У тілі членистоногих виділяють відділи: голова, на якій знаходяться органи чуттів і органи захоплення їжі, груди, на яких розташовані органи пересування (кінцівки, крила), черевце. У деяких членистоногих голова і груди утворюють єдиний відділ тіла — головогруди. Усі відділи тіла складаються з сегментів, кількість яких є важливою систематичною ознакою. Кінцівки складаються з декількох члеників і утворюють систему важелів, які приводяться в рух роботою м’язів. У різних сегментах вони виконують рухову, захисну, статеву та дихальну функції. Деякі кінцівки на голові перетворюються на ротові придатки — органи захоплення, утримання і подрібнення здобичі.

Тіло вкрите твердою оболонкою — кутикулою, основним компонентом якої є полісахарид хітин. Кутикула виділяється залозистими клітинами покривного епітелію. Вона утворює так званий зовнішній скелет. Хітиновий панцир нерозтяжний, і ріст організму можливий тільки в період линьки.
Зовнішній скелет виконує такі функції:
1) захисну, перешкоджаючи механічним пошкодженням;
2) служить місцем прикріплення м’язів;
3) запобігає випаровуванню води з поверхні тіла (ця властивість дозволила членистоногим освоїти сушу).
М’язова система членистоногих досягла великого розвитку. Поперечносмугасті м’язи дуже сильні й здатні скорочуватися з величезною швидкістю.
Нервова система організована за принципом черевного нервового ланцюжка. Кожний сегмент тіла несе нервовий вузол. Концентрація нервових вузлів у головному відділі призводить до утворення головного мозку, що досягає великих розмірів у вищих комах. З органів чуттів найбільшого розвитку у багатьох членистоногих набули нюх і зір. Очі можуть бути прості або складні — фасеткові.
Дихальна система у первинноводних членистоногих (ракоподібні) представлена зябрами — виростами кінцівок. Деякі дрібні водні та наземні паразитичні членистоногі поглинають кисень усією поверхнею тіла. У великих наземних видів розвиваються особливі органи дихання — легені, які являють собою мішкоподібні випини кінцівок (павуки, скорпіони). Найбільш довершені органи дихання — трахеї — мережа тонких розгалужених трубок (комахи). Трахеї відкриваються на черевці маленькими отворами — дихальцями. Найменші з трахей мають діаметр у декілька мікрометрів і підходять до кожної клітини тіла.
Система виділення водних членистоногих представлена метанефридіями.
Кровоносна система незамкнена. З появою трахей вона частково або повністю перестає виконувати функцію транспорту дихальних газів.

Більшість членистоногих роздільностатеві, але є також види гермафродитів (деякі ракоподібні). Запліднення може бути зовнішнім (у водних), внутрішнім і зовнішньо-внутрішнім — самці виділяють сперматозоїди у зовнішнє середовище, а самки підбирають їх своїми статевими отворами (більшість кліщів).

Більшість видів відкладає яйця в зовнішнє середовище. Дуже рідко спостерігається живородіння (деякі скорпіони, кліщі), іноді — яйцеживородіння (тля). Якщо особина, що вийшла з яйця, різко відрізняється від дорослої, її називають личинкою. Ріст більшості членистоногих має ступінчастий характер — розміри тіла збільшуються стрибкоподібно, відразу після линьки.
Клас Ракоподібні. Клас включає 30—35 тис. видів. З них найвищу організацію мають представники ряду Десятиногі раки (річкові раки, краби, омари, лангусти, креветки).
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_158_fmt.jpeg
Тіло річкового рака складається з голови, грудей, черевця, анальної (хвостової) лопаті. Голова утворюється злиттям п’яти сегментів і, отже, несе п’ять пар придатків (видозмінених кінцівок): передні та задні антени (вусики), три пари щелеп. Обидві пари антен є органами нюху, дотику та хімічного чуття. На голові розташовані фасеткові очі. Груди складаються з восьми сегментів. Перші три несуть три пари кінцівок — ногощелеп; їх основна функція — подача їжі до ротового отвору. Інші п’ять сегментів утворюють п’ять пар ходильних кінцівок, які служать для пересування. Перша пара — клішні — наймасивніша й бере участь у захопленні жертви. На грудних кінцівках розташовуються органи дихання — зябра. Черевце також сегментоване. П’ять пар черевних кінцівок служать для утримання яєць, що розвиваються. Шоста пара разом з останнім сегментом черевця утворюють анальну лопать, що бере участь у пересуванні.
Кровоносна система незамкнена. Серце має форму п’ятикутника, розташоване на спинному боці тіла й оточене перикардом.

Травна система починається ротовим отвором, оточеним трьома парами щелеп. Рот веде до короткого стравоходу, який переходить в об’ємистий шлунок. У жувальному відділі шлунка відбувається перетирання їжі за допомогою хітинових зубців, у цідильному відділі — її фільтрація. Далі їжа потрапляє в кишечник, де вона перетравлюється (у просвіт кишки відкривається вивідна протока печінки) і всмоктується. Неперетравлені залишки видаляються крізь анальний отвір в ділянці анальної лопаті.

Органи виділення — парні зелені залози, подібні до метанефридій кільчастих червів і розташовані в передній частині тіла. Вивідні протоки відкриваються біля основи антен.
Річкові раки роздільностатеві. Запліднені яйця утримуються черевними кінцівками самки. Розвиток прямий.
Ракоподібні заселили морські та прісні води всіх кліматичних зон. Багато з них пристосувалися до життя на суші.
У прісноводних водоймищах численними є дрібні рачки дафнії — представники ряду Гіллястовусі. Вельми поширені в прісних водоймищах і циклопи — маленькі, до 2 мм рачки з ряду Веслоногі. Більшість циклопів — хижаки, але є також і рослиноїдні види. Багато ракоподібних пристосувалося до паразитичного способу життя.
Клас Павукоподібні. Клас об’єднує 60 тис. видів, згрупованих у декілька рядів, найчисленнішими з яких є Павуки (27 тис.) і Кліщі (25 тис.). Скорпіони (близько 700 видів) — найдавніший ряд серед наземних членистоногих, що зберіг безліч примітивних рис, властивих водним предкам. Сучасні павукоподібні представлені наземними формами, що походять від водних членистоногих, які спочатку заселяли моря.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_157_fmt.jpeg

Тіло павукоподібних складається з головогрудей і черевця. Головогруди утворені щільною кутикулою і включають шість сегментів. Кінцівки першого сегмента — хеліцери — є органами захоплення і подрібнення їжі. У павуків на кінчиках хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз. Кінцівки другого сегмента — педіпальпи — виконують функцію утримання здобичі, беруть участь у перенесенні сперми в статеві шляхи самки, служать органами дотику. Кінцівки наступних чотирьох сегментів — ноги — беруть участь у пересуванні, плетенні павутини (павуки), викопуванні нірок, утриманні яєчного кокона, здобичі. Вони забезпечені нюховими та дотиковими рецепторами. На відміну від ракоподібних обидві антени в павуків редукуються, фасеткові очі відсутні.

Черевце з’єднується з головогрудьми за допомогою сьомого сегмента, який не несе кінцівок. У багатьох кліщів головогруди й черевце зливаються в єдине ціле і втрачають сегментацію. Кінцівки черевця, що несуть зябра, перетворюються на легені. Кінцівки десятого й одинадцятого сегментів утворюють павутинні бородавки.
Нервова система характеризується подальшою концентрацією нервових вузлів. У павуків у передньому відділі головогрудей виникає єдине скупчення нейронів — головогрудна нервова маса. З органів чуттів розвинений дотик (чутливі волоски на тілі та кінцівках) і нюх. Зір дуже слабкий — є декілька пар простих очок.
Більшість павукоподібних — хижаки, пристосовані до живлення напіврідкою їжею. Спіймана здобич вбивається отрутою, покриви жертви розриваються і всередину вводяться травні соки. Потім розріджений вміст жертви всмоктується. Для цього служить забезпечена м’язами глотка, яка переходить у тонкий стравохід і далі — у сисний шлунок. Вирости кишечнику утворюють печінку, клітини якої виділяють травні ферменти.
Дихальна система представлена легенями або трахеями. У вищих павуків виникають трахеї. Деякі павуки мають і легені, і трахеї. Кліщі завдяки дрібним розмірам пристосувалися до поглинання кисню всією поверхнею тіла.
Кровоносна система добре розвинена у видів, які дихають легенями. На спинному боці головогрудей розташоване серце, від якого відходять великі кровоносні судини.
Система виділення представлена мальпігієвими судинами — сліпими виростами кишечнику.
Павукоподібні роздільностатеві. Запліднення в більшості випадків внутрішнє. Поширені повсюдно. Вирішальне значення в еволюції павуків відіграла павутина (тенета). Вона є притулком, пасткою, місцем спаровування, механізмом розповсюдження. Нитка павутини утворюється на повітрі з секрету павутинових залоз, розташованих у порожнині черевця. Павутинні залози відкриваються назовні павутинними бородавками.

У павуків виражений статевий диморфізм. Зазвичай самець менший за самку (іноді в тисячу разів) і часто після запліднення поїдається нею. Запліднення внутрішнє. Яйця відкладаються в кокон, зроблений з павутини. Багато видів піклуються про потомство — охороняють кокон, доглядають за ним.

Клас Комахи. Клас Комахи включає понад 1 млн видів.
Тіло комах розділене на три відділи: голову, груди та черевце.
Голова утворюється з шести сегментів, що повністю зливаються у дорослої комахи. Перший і третій сегменти не мають придатків, другий несе пару вусиків (антен); на четвертому, п’ятому і шостому сегментах розвиваються парні частини ротового апарату — верхні щелепи (мандибули), нижні щелепи (максили) і нижня губа. Вусики за будовою і розміром дуже варіюють і служать важливою систематичною ознакою. Вони можуть мати ниткоподібну, пластинчасту, булавоподібну та інші форми. Розвиток і форма щелеп і нижньої губи залежать від характеру живлення. Виділяють такі основні типи ротового апарату:
1) гризучий (таргани, жуки, мурашки, личинки метеликів);
2) гризучо-лижучий (бджоли, джмелі);
3) колючо-сисний — нижня губа утворює довгий хоботок, а щелепи перетворюються на колючі щетини (комарі, тля);
4) сисний — хоботок розвивається з нижніх щелеп, а верхні повністю редукуються (метелики);
5) лижучий — утворений нижньою губою (мухи).
У багатьох дорослих комах, які не живляться, ротові органи взагалі не розвинені (одноденки).
Комахи здатні рухати головою. Рухи ці в більшості випадків обмежені однією площиною (вертикальною або горизонтальною), і лише богомоли можуть повертати голову в декількох площинах.
d:\вдш\06_bio\images\images4657images_156_fmt.jpeg
Груди складаються з трьох сегментів, які несуть три пари членистих кінцівок. Залежно від способу пересування комахи кінцівки за будовою можуть бути:
1) ходильні, або бігальні (паличники, багато жуків);
2) стрибальні (саранові, коники, блохи);
3) риючі (капустянки, жуки-карапузи);
4) хапальні (богомоли);
5) плавальні (жуки-плавунці).

У багатьох комах до другого і третього сегментів грудей прикріплюються органи польоту — крила. Вони утворюються як вирости покривного епітелію і закріплюються жилками. У більш примітивних видів передні та задні крила однакові за будовою і функцією, яку вони виконують (бабки). У мух і комарів розвивається лише передня пара крил, у віялохвостих — задня. Нерідко передні крила виконують захисну функцію, перетворюючись на надкрилля (клопи, жуки). Багато видів комах повторно втратили крила (блохи, воші), що пов’язано з особливостями їх життєдіяльності. Крила приводяться в рух м’язами, що займають значний обсяг грудного відділу.