reforef.ru 1


УКООПСПІЛКА

Вищий навчальний заклад Укоопспілки

«Полтавський університет економіки і торгівлі»

Кафедра статистики

КУРСОВА РАБОТА

З дисципліни «Економічна статистика з основами міжнародної статистики»

на тему: «Економіко - статистичне вивчення рівня витрат на одну гривню

реалізованої продукції»___________________________________

______________________________________________________

(выполнена по матеріалах ________________________________

_______________________________________________________)

(указать название предприятия, организации)
Роботу виконав студент

Факультету фінансів і

обліку групи МЕ-32

Сілантьєв Олег Ігоревич
Науковий керівник

доц. Вишневецька. Л. І
Робота представлена та зареєстрована

«______»__________________ 201___г., № _______

Работа допущена до захисту

«______»__________________ 201___г.

Захист відбувся

«______»__________________ 201___г.

Оцінка «_________________________»

Члени комісії ____________________
Полтава 2010



Зміст


Вступ………………………………………………………………………………….3

1.Поняття витрат на одну гривню реалізованої продукції на підприємстві……..5

2.Система статистичних показників витрат на одну гривню реалізованої продукції и методика їх розрахунку …………………………………………… 14

3.Статистичний аналіз факторів, що впливають на динаміку показника витрат на одну гривню реалізованої продукції…………………………………………...18

4.Аналіз ефективності витрат та динаміки витрат на одну гривню реалізованої продукції, виробленої на експорт…………………………………………………29

Висновки……………………………………………………………………………33

Список використаної літератури …………………………………………………34

Додатки……………………………………………………………………………..35

Вступ



В умовах ринкових відносин підприємству потрібне постійне вдосконалення стратегії розвитку та ефективності виробництва, для підвищення конкурентоспроможності товарів на ринку. Для досягнення даних цілей, необхідно впровадження нових технологій і більш ефективних форм управління фірмою. Постійний моніторинг витрат на шляху просування товару до споживача, від стадії виробництва – до роздрібних продаж, надає менеджерам підприємства можливість знайти способи зменшення кінцевої вартості товару, у свою чергу отримати нижчу собівартість, а в результаті – нижчу ціну і більш вигідне становище на ринку.

Проблема зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції – одна з найактуальніших тем на підприємстві. При всьому вище сказаному, основною вимогою ринку є хороша якість продукції. На сьогоднішній день це один з ключових пріоритетів виробників, які хочуть не тільки розширити ринок продаж, але і не втратити вже існуючий. Але, фактор цінової конкуренції, який становить основу у конкурентній боротьбі, без сумніву є визначальним.

Резерви зниження витрат є на кожному підприємстві. Виявити їх допомагає аналіз основних показників діяльності підприємства. Це дає можливість збільшити прибуток або знизити ціну продукту. За рахунок інвестування прибутку можна розвивати власне виробництво, а за рахунок зниження цін – виграти цінову конкуренцію і при цьому забезпечити собі не менший прибуток, також, зниження витрат може призводити до прискорення обороту оборотних коштів підприємства у сфері виробництва.

Отже, з огляду на все вище сказане дана тема є дуже актуальною в сучасних умовах ринкової економіки.

Метою даної курсової роботи було вивчення теоретичних питань формування на виробництві показника рівня витрат на одну гривню реалізованої продукції та практичне виконання економіко-статистичного аналізу цього показника на прикладі виробничої діяльності віртуальної фірми № 12.


Для реалізації поставлених цілей в курсовій роботі вирішуються наступні завдання:


  1. Визначення поняття витрат на одну гривню реалізованої продукції на підприємстві.

  2. Визначення системи статистичних показників витрат на одну гривню реалізованої продукції и методику їх розрахунку .

  3. Статистичний аналіз факторів, що впливають на динаміку показника витрат на одну гривню реалізованої продукції.

  4. Аналіз ефективності та динаміки витрат на одну гривню реалізованої продукції, виробленої на експорт .

При виконанні роботи автором були використані наступні прийоми і методи статистичного аналізу рівня витрат на одну гривню реалізованої продукції: порівняння, обчислення відносних та середніх величин, аналіз тенденцій розвитку явища, індексний аналіз, метод абсолютних різниць, кореляційно-регресійний аналіз, тощо.

1. Поняття витрат на одну гривню реалізованої продукції на підприємстві



Витрати виробництва – це сукупні витрати живої та уречевленої праці в процесі виробництва продукту та його доведення з сфери виробництва до споживача.[1.с 274]

В умовах відокремлення функції створення товару і функції доведення до споживача в самостійні сфери діяльності, витрати виробництва розподіляються між організаціями, які безпосередньо виробляють товари і надають послуги споживачам, з одного боку, та організаціями, що здійснюють просторове та економічне переміщення товарів до споживача, з іншого. При цьому на практиці організації, що виробляють товари та послуги, крім суто виробничої діяльності виконують і деякі функції, а також несуть витрати, пов'язані з реалізацією продукції, а організації, які виступають посередниками між виробниками і споживачами, крім задоволення купівельного попиту, надання послуг виробникам і споживачам також здійснюють деякі функції, що є продовженням процесу виробництва.

З переходом від централізовано-планової економіки до ринкової, обсяг інформації що збирався державним органом статистики в ході проведення статистичного спостереження, істотно скоротився. Держава майже відмовилося від контролю за тим, як підприємства та організації формують фактичну собівартість продукції, зосередивши свій інтерес на аспектах, пов'язаних з оподаткуванням. Нормативні документи регламентують в основному не витрати підприємства, а порядок визначення собівартості продукції (робіт, послуг) для цілей, пов’язаних с оподаткуванням.


Разом з тим в сучасних умовах значення аналізу витрат виробництва, у тому числі з використанням статистичних методів, не зменшується. Наявність достовірної інформації про фактичні витрати, необхідна для ціноутворення, визначення фінансового результату діяльності підприємств. Зниження собівартості продукції дозволяє підприємцю збільшити прибуток і отримати переваги в конкурентній боротьбі. В основі побудови показників ефективності виробництва лежить, зіставлення витрат, пов'язаних з виробництвом, та отриманих результатів. Витрати впливають на рівень цін, рентабельність виробництва, окупність капітальних вкладень, обсяг збору податків. Інформація про розміри, структуру і динаміку витрат важлива не тільки з точки зору аналізу внутрішньогосподарської діяльності організацій, але й для проведення макроекономічних розрахунків у рамках СНР. Зниження витрат виробництва є одним з джерел зростання ВВП і національного доходу.

Собівартість продукції – це вартісний вираз спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, матеріалів, палива, електроенергії, зношення основних фондів) та затрат, пов’язаних з використанням живої (заробітної плати робітників і службовців, відрахування на соціальне страхування). У собівартості продукції повинні включатися лише виробничі витрати, які передбаченні техніко-економічними та іншими нормативами і нормами.[5.c 458]

Якщо знайти співвідношення між сумою витрат та понесенні підприємством обсягу та вартості витрат на виробництво та реалізацію продукції, знаходять показник обсягу та вартості реалізованої продукції – витратомісткість 1 гривні реалізованої продукції.

Собівартість на одну гривню реалізованої продукції – визначають шляхом ділення собівартості продукції, на обсяг реалізованої продукції.

До собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) включаються:

  1. виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;


  2. нерозподілені загальновиробничі витрати;

  3. наднормативні виробничі витрати.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

1) прямі матеріальні витрати;

  1. прямі витрати на оплату праці;

  2. інші прямі витрати;

  3. змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 стандарту 16.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються:
  1. витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);


  2. амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

  3. амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

  4. витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

  5. витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

  6. витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

  7. витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

  8. витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

  9. інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Розрізняють дві категорії собівартості продукції: виробничу і операційну собівартість. Перша об'єднує лише ті витрати, що пов'язані з процесом виробництва продукції, починаючи з моменту запуску сировини (матеріалів) у виробництво і закінчуючи документальним підтвердженням готовності виробів і здачею їх на склад готової продукції. Друга до свого складу включає виробничу собівартість і позавиробничі видатки (видатки, які пов'язані із зберіганням і реалізацією продукції"). І виробнича, і операційна собівартість використовуються по всьому обсягу виготовленої і реалізованої товарної продукції. Валова продукція обліковується за виробничою собівартістю.


Важливим завданням статистики собівартості продукції є:


  1. забезпечення правильного обчислення рівня собівартості продукції;

  2. систематичне спостереження за виконанням плану по собівартості продукції;

  3. вивчення структури собівартості за видами затрат і виявлення впливу зміни структури на динаміку собівартості продукції;

  4. аналіз факторів, що впливають на рівень і динаміку собівартості продукції, виявлення резервів подальшого її зниження.

Для того, щоб організувати належну роботу по зниженню затрат на виробництво продукції, необхідно знати, з яких складових елементів формується собівартість, яку питому вагу займають у ній затрати на оплату праці і матеріальні ресурси (матеріали, енергія, паливо), амортизація, інші витрати.

Склад собівартості продукції вивчають за допомогою двох видів класифікацій витрат:

  1. за економічними елементами;

  2. статтями калькуляції.

При вивченні витрат за економічними елементами не береться до уваги те, де і з якою метою витрачається той чи інший вид ресурсів, важливо, щоб затрати підприємства (об'єднання) були однорідні за економічним змістом. Наприклад, витрати на придбання палива належать до одного елемента незалежно від того, як це паливо використовувалось, безпосередньо у виробництві чи на опалення приміщень.

Класифікація витрат за економічними елементами є єдиною і обов'язковою для всіх виробничих об'єднань (підприємств) промисловості. Вона включає:

  1. виробничі витрати

  • куплені напівфабрикати та комплектуючі;

  • паливо та енергії;

  • будівельні матеріали;

  • запасні частини;

  • тара і матеріали, що ідуть на неї;

  • допоміжні та інші матеріали.

  1. заробітна плата основна і додаткова;
  2. відрахування на соціальне страхування;


  3. амортизація основних засобів;

  4. інші грошові витрати.

Витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, амортизацію виражають величину витрат минулої уречевленої праці. Решта елементів витрат (заробітна плата з відрахуванням на соціальне страхування) є витратами на оплату живої праці і утворює частину заново створеної вартості. Винятком є елемент «Інші грошові витрати», який включає як матеріальні, так і витрати живої праці.

Дані про витрати на виробництво за економічними елементами визначаються у розрахунках до бізнес-плану фірм, наводяться у звітності в обсязі всіх затрат даного періоду, незважаючи на те, що деяка частина їх може бути не пов'язаною з виробництвом продукції. Головним завданням вивчення собівартості продукції за економічними елементами є визначення величини витрат живої і минулої праці, співвідношення між ними. Одержані дані використовуються для обчислення чистої продукції галузі і національного доходу країни. Отже, якщо із валової продукції в діючих оптових цінах промисловості відняти матеріальні витрати, то одержимо обсяг чистої продукції.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами відбиває витрати підприємства (об'єднання), що пов'язані з виробництвом продукції, то її ще називають кошторисом затрат на виробництво. За її допомогою підсумовують витрати підприємств незалежно від номенклатури продукції, яка ними випускається. Вивчення структури собівартості за економічними елементами дає можливість визначити роль окремих елементів собівартості у загальних витратах, виявити резерви подальшого зниження собівартості за рахунок змін у співвідношеннях між уречевленою і живою працею, розкрити їх вплив на зміну продуктивності суспільної праці.

Для внутрішньовиробничого планування і виявлення резервів зниження собівартості необхідно знати не лише загальну суму затрат підприємства за певним економічним елементом, а й величину витрат залежно від місця їх виникнення і конкретної форми виробничого використання; знати, яка частина витрат припадає на основне і допоміжне виробництво, на управління. Одержати такі дані за допомогою по елементної класифікації неможливо. Цьому завданню відповідає групування витрат за статтями калькуляції, згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт послуг) в промисловості, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473, за яким виділяються такі групи витрат:


1) сировина і матеріали;

2) зворотні відходи (віднімаються);

3) купівельні вироби, напівфабрикати і послуги сторонніх підприємств;

4) паливо і енергія на технологічні цілі;

5) основна заробітна плата виробничих робітників;

6) додаткова заробітна плата виробничих робітників;

7) відрахування на соціальне страхування;

8) витрати на підготовку і освоєння виробництва;

9) витрати на утримання і експлуатацію устаткування (включаючи витрати на ремонт і витрати пов’язані з компенсацією зношення спецальних інструментів та пристроїв цільового призначення);

10) загальновиробничі витрати;

11) загальногосподарські витрати;

12) втрати від технічно неминучого браку;

13) супутня продукція (віднімається);

14) інші виробничі витрати;

15) позавиробничі ( комерційні) витрати.

Суть цієї класифікації полягає в тому, що всі витрати групуються за ознакою спільності їх виробничого призначення. У різних галузях промисловості використовується різна за своїм складом номенклатура калькуляційних статей, що зумовлено особливостями формування у них собівартості. Саме тому, перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Структура собівартості продукції за статтями калькуляції відбиває співвідношення затрат у повній собівартості: що витрачено, куди витрачено і на які цілі спрямовані кошти. Вона дозволяє виділити витрати кожного цеху чи підрозділу підприємства (об'єднання), що є необхідною умовою контролю витрат та запровадження режиму економії на окремих участках виробництва. Якщо у кожному елементі об'єднуються лише однорідні витрати, то у статтях калькуляції - тільки деякі види витрат є однорідними, а більшість з них включають різні види видатків, тобто є комплексними.

До однорідних належать статті калькуляції, які включають витрати на сировину і матеріали, покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітну плату виробничих робітників та відрахування на соціальне страхування. Решта статей калькуляції «Витрати на підготовку і освоєння виробництва», «Видатки на утримання і експлуатацію устаткування», «Цехові витрати», «Загальнозаводські витрати», «Інші виробничі витрати» є комплексними, оскільки вони об'єднують кілька елементів витрат (матеріали, амортизацію, заробітну плату). Витрати, які відносяться на ці статті, розподіляються між окремими видами продукції лише опосередковано (шляхом застосування коефіцієнтів чи інших показників).


Залежно від структури собівартості продукції виділяють матеріало-, фондо- і трудомісткі галузі. До матеріаломістких належать галузі промисловості, які переробляють первинну сировину, а також ті, які мають багаторазові технологічні процеси. Характерною особливістю таких галузей є висока питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції. Так, у харчовій і легкій промисловості частка матеріальних витрат у собівартості продукції становить 90%, у чорній металургії, в хімічній і нафтохімічній - близько 80%, у машинобудуванні і металообробній промисловості - понад 70%.

По відношенню до технологічного процесу витрати виробництва поділяються на дві групи:


  1. основні витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виробництва продукції;

  2. накладні витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва і його управлінням.

За способом розподілу між видами виробленої продукції проводиться відмінність також між прямими і непрямими витратами.

Прямі витрати можуть бути безпосередньо віднесені на конкретні види продукції (робіт, послуг) і розподілені між ними.

Непрямі витрати пов'язані з випуском декількох видів продукції. Вони розподіляються за видами виробів, робіт або послуг на підставі економічних розрахунків (наприклад, пропорційно до основної заробітної плати працівника, безпосередньо зайнятих випуском продукції, часу роботи робітників, відпрацьованих машино-годин на виробництво різних видів продукції і другими методами ).

Також витрати можна розділити за реакцією на зміну обсягів виробництва на:

- умовно постійні

- умовно змінні.

Умовно змінні – збільшуються та зменшуються відповідно до обсягу виробництва. Умовно постійні – збільшуються чи зменшуються залежно від обсягу випуску продукції .

Система статистичних показників, що використовуються для оцінки витрат на одну гривню реалізованої продукції буде розглянута в наступному підрозділі роботи.

2.Система статистичних показників витрат на одну гривню реалізованої продукції і методика їх розрахунку
Абсолютними показниками витрат на підприємстві є облікові показники собівартості та її складових.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Але загальна сума витрат залежить від обсягів виробництва і не може характеризувати ефективність поточних витрат на підприємстві.

Для оцінки ефективності витрат на виробництво та реалізацію продукції обмежують відносні показники рівня витрат к на одиницю виробленої продукції в натуральній оцінці, так і на одну гривню реалізованої продукції. Другий спосіб оцінки рівня витрат є більш поширеним в наш час, так як асортимент продукції на підприємстві дуже швидко поновлюється, а перший спосіб обчислення, дозволяє оцінити загальний рівень витрат лише по порівняльній продукції, що є повністю однорідною.

Отже, показник рівня витрат на 1 гривню реалізованої продукції обчислюється за формулою
де h – рівень витрат на одну гривню реалізованої продукції;

Z – загальна сума витрат;

Q – вартість продукції.

Якщо розкласти загальну суму витрат (Z) та вартість продукції (Q) на фактори, що на них впливають; кількість виробів кожного найменування (q), витрат на один виріб (z), ціну за виріб (р), то формула прийме такий вид:
Оцінку рівня витрат на одну гривню реалізованої продукції та їх динаміки по віртуальній фірмі №12 можна виконати за даними таблиці 1.

Таблиця 1

Відносний рівень операційних витрат за елементами на 1 гривню реалізованої продукції в основних цінах (чистого доходу) по віртуальній фірмі №12

за 2008-2009 роки

Показник


2 008

2 009

Абсолютна змінна відносного рівня витрат, п.п.

сума, тис.грн

відносний рівень,

%

сума, тис.грн

відносний рівень,

%




Чисті доходи, виручка від реалізаці

8868,5

100

10494,3

100

-

Загальна сума операційних витрат

8551,3

96,42

9560,8

91,10

- 5,32

В тому числі за елементами витрат:

 

 

 

 




матеріальні витрати

5789,5


65,28

6408,1

61,06

- 4,22

амортизація

195,9

2,21

210,9

2,01

- 0,2

витрати на оплату праці

1523,8

17,18

1679,4

16,00

- 1,18

відрахування на соціальні заходи

563,8

6,36

626,2

5,97

- 0,39

інші операційні витрати

478,3

5,39

636,2

6,06

0,67

Отже, загальний показник рівня операційних витрат на 1 гривню реалізованої продукції, на віртуальному підприємстві №12, становить аж 96,4 коп. Це свідчить про дуже низький рівень прибутковості операційної діяльності. Загальний рівень лише матеріальних витрат на підприємстві становить 65,2 копійки. Це свідчить про те що підприємство виробляє досить матеріаломістку продукцію. Рівень операційних витрат за 2009 рік знизився на 5,32 процентних пункти, тобто, у 2009 році підприємство на кожні 100 грн, чистого доходу від реалізації продукції, витрачало на 5,32 грн менше порівняно з попереднім роком. За 2009 рік у підприємства скоротився рівень витрат за більшістю їх видів, крім інших операційних витрат. Саме значне скорочення витрат на 100 грн реалізації було досягнуте за матеріальними витратами, помітною є економія витрат на оплату праці. Витрати на амортизацію у 2009 році становили 2,01% від чистого доходу від реалізації, і скоротилися за цей рік на 0,2 процентних пункти. Підвищився лише рівень інших операційних витрат. Для їх економії менеджерам підприємства слід звернути увагу на можливе скорочення безнадійної дебіторської заборгованості та відрахувань до резерву сумнівних боргів, витрат від знецінення запасів, нестач та псування цінностей, недопущення штрафів, пень та неустойок, тощо.


Для поглиблення та деталізації аналізу рівня витрат на одну гривню реалізованої продукції нами були розглянуті відносні витрати на сировину і матеріали за видами виробленої продукції віртуальної фірми №12 ( табл.2).

Це дало нам змогу більш детально дослідити витрати на кожний вид продукції. Такий аналіз необхідний, наприклад, з метою визначення фінансових результатів за кожним видом продукції, або визначення резервів економії конкретних складових операційних витрат за видами продукції.

Таблиця 2

Відносний рівень матеріальних витрат на одну гривню реалізованої продукції за асортиментом фірми №12 у 2008-2009 роках

Асорти-мент

2 008 р.

2 009 р.

Абсолютне відхилення витрат на 1 грн. реалізованої продукції

матеріальні витрати, тис. грн.

вартість реалізованої продукції, тис.грн.

витрати на одну грн реалізованої .продукції, грн.

матеріальні витрати, тис.грн.

вартість реалізованої продукції, тис.грн.

витрати на одну грн реалізованої .продукції, грн.




А

-

-

 


285,16

1991,48

0,14319

-

Б

726,3041

8157,27

0,0890376

730,22

5994,57

0,1218136

0,0236714

В

669,8362

711,23

0,9417997

316,71

2071,95

0,152856

-0,7494179

Разом

1396,1403

8868,5

0,1574269

1332,1

10058

0,1324418

-0,0301492